вірші

Ішли дощі, осліплі від осоння.
Сліпі дощі – це сонячні дощі.
Бродило поміж них моє безсоння,
Ховаючись в пристойности плащі.
А світ заснув, згорнувшись пілігримом,
Втомившись від спокути і молитв.
І я вже чула, як ставали рими
На найважливішу з усіх можливих битв.
Ставали, не натхненні ще причастям.
Так молодо ще чулися вони
В гонитві за краплиночкою щастя –
Не я за ним гонилась, а вони.
І чайками сідали на покоси –
О, як голосить чайка степова!
А я вже натомила ноги босі,
Шукаючи, де росяна трава.
Щоби холодна – та, що ноги ріже.
Щоби цілюща – в ранах тіло все.
І щоб надія й віра в те, що ніжність
Мені судьба колись та принесе.
Замість любови. Де любов я стріну?
Замість печалі – хай печалі грець.
Замість душі нехай тріпоче тіло,
Наповнене мільярдами сердець.
Сліпі дощі зробили свою справу –
Моє безсоння в мокрому плащі
Дивилося, як сонце, квіти, трави
Несли у безвість люди і дощі...