вірші

І не розродиться ніяк
Зима на білий колір мрійний.
Так сіро-сіро безнадійно,
Але надію маю я.

Що білий ранок зазирне
В мої блискучо-чисті вікна.
І те, що мучить, врешті, зникне,
А щось порадує мене.

Я вже ніколи почуттям
Вважать не буду просто звичку.
Мені покірливість не личить.
Любов, як звичка – не життя.

Ну, здрастуй день! Уже в вікно
Молочно-сірий вдерся ранок,
Такий довірливий, мов рана –
О, так...Все снігом замело.