вірші

Думки зависли, наче сніг на гілці, –
Струснути б – і відразу полетять.
Позаздрю трохи безтурботній білці –
Дитя природи – може все дитя.

Я знала, що так буде. Снів не віщих
Ніколи я не бачила іще.
Одне лиш слово в голові: “навіщо?”
Зима – не порятуєшся дощем.

І нікому сказати слово добре –
Я віршами убила навіть це.
Мені здалось, що я така хоробра,
Що можу показати вже лице.

Що можу вже сказати все, що хочу,
Надіючись, що це потрібно Вам.
Єдиний раз я глянула у очі
І їх не відвела – своїм словам.

Не визначалась я – поет трагічний –
Життя мені вручило амплуа.
Хотіла б це забути, але відчай,
Відсунений убік, – вже ожива.

Щасливі вірші знову не вдалися,
Перевернули все в мені ізнов.
Від слів про щастя треба берегтися –
Анахронізм. Так само, як любов.