вірші

Дороги замітає ще і досі.
Дерева чорні, сонні і сумні.
Але в душі така яскрава осінь,
Що душу від печалі рве мені.
Зима оця така безмежно довга,
Так люто мені в вікна зазира,
Хоч я із нею вже й змирилась мовби,
Та виштурляла б геть її – пора.
Я від морозу запалила серце.
Що від Вогню – здалося лиш мені.
Здалося ачи вигадала все це –
Мені не зустрічалися Вогні!
А так мені хотілося зустріти!
Я наділяла не вогонь – вогнем,
В душі чужій вирощувала квіти,
Щоб вирощені – тішили мене.
І доброта чужа мене так гріла,
Хоч не було ніколи там її, –
Я наділяла нею душу й тіло –
Мені хотілось бачити вогні!
Мені хотілось сонця – на півнеба.
І зоряного світла – уночі.
Я всім цим наділила Вас. Потреба
У вигаданім дружньому плечі.
Я бачила лиш те, що я хотіла,
Але цього ніколи не було.
Одним крилом душа залопотіла –
В розчаруванні втратила крило.