вірші

Було не треба – я не брала ручку.
Я не могла дивитись на папір.
За все написане було мені незручно.
На світ дивилася, немов із нірки звір.
Заляканий і загнаний мисливцем,
Але не пійманий! І лише в цьому суть.
Мисливець хто? Усім відомо – вбивця.
Інакше як мисливцем може буть?

Душа боліла – я до цього звична.
Це, може, найневинніша з недуг.
Але боліло й те, що є невічне –
Боліло тіло. Думалось: впаду.

Так ось він хто – мисливець! Ось хто вбивця!
Мисливець – біль! І він наздоганя.
Які у нього злі й жорстокі лиця!
Він не дає стрибнути на коня –
Він не дає втекти мені нікуди.
Він тут зі мною – і не відпуска.
І хоч кричу – мене не чують люди.
А в нього сильна й впевнена рука.

А якщо й чують – хто кому поможе?
Єдина допомога – співчуття.
Дарунок Божий – є дарунок Божий.
З узорів болю зіткане життя...