вірші

Зустріла лотос. Чорно-біле фото.
Але зелена бачиться трава.
Рожевим світлом зблиснув обрис рота.
Та жінка була юна. Ожива

Гостинне плесо, жовте-жовте море,
Легенький катер вибився із сил.
І равлик на піску доріжку оре
Після дощу, що вже відморосив.

Я поважаю всі земні закони.
Мене не мучить совість. Благодать.
І в ній міцні й глибокі перепони
Не дозволяли лотос той зірвать.

Та жінка була юна й тим красива.
І тим щаслива жінка та була.
Її забути вже не маю сили,
Хоча давно в минуле провела.

Рожевий лотос – чорно-біле фото.
Зелене листя чорним по воді.
Мілкій воді, якійсь незвично жовтій,
Якійсь незвично жовтій, аж рудій.

Була сторожа – гострі очерети.
Безсилі очерети на вітрах.
Та жінка була юна і скелети
Дерев не бачила у їх густих шатрах.

Вона про себе знала дуже мало.
А я тепер про неї знаю все.
І море, що її там обіймало,
Лиш подумки мене кудись несе.

Я у життя нічого не ввірвала.
Не вміла чи для когось берегла?
...Та жінка була юна і зухвала.
А лотоса зірвати не змогла.