вірші

Я самотня була.
Я не мала ні роду, ні дому.
Щастя рівне нещастю –
Така аксіома моя.
Але раптом ця мить –
Ця неждана, п’янка, пречудова,
Освітила мій ліс
І мої запалила поля.

Все на світі рідня.
Все живе й неживе мені рідне.
Сонце сходить опівночі –
День невмирущий почне.
І для мене вода,
І для мене троянда розквітла,
Струменить мені світло –
То світиться небо нічне.

Соромлива весна,
Мов сестра мені – тиха й прозора.
Оксамитове літо
На стежці мене перейма.
Позолочена осінь –
Моя елегійна покора,
І у бальному платті
Мене обіймає зима.