вірші

Я непомітна, мов серпневий верес,
Для того, хто не зна, що він цілющий.
Я, мов зерно, коли горіх розлущить,
Вистрибує, закручене химерно.

Крізь павутину бабиного літа,
Крізь павутину плетеної шалі,
Ввижаються такі далекі далі,
Терпкі й холодні, мов вино розлите.

Пливти не можу, бо на мілині.
Живу й молюся, щоб не вийшло гірше.
І ані книг своїх, ні навіть віршів
Поети не присвячують мені.

Не вийшла ані станом, ні лицем,
Ні хитрістю, ні нюхом на удачу.
І через те, на стіл схилившись, плачу,
Притрушуючи долю чебрецем.