вірші

Вийшла з води і бризки сріблились блискучі
і, мов хвоя сосни, гладенькі,
летіли вгору, до сонця – цього славного дідуся
з добрими повними губами.
Ластівка трусиків затріпотіла, ніби після дощу,
крильцем маленьким,
і білим Юпітером сяяла прямо у небо
легенька панама.

Вийшла з води й обірвала рукою промені світла,
що падали з неба, неначе ліани.
і сполошила повітряних мавпочок,
котрі гойдались на тих ліанах.
І зникли трава і дерева, і все –
золотились безкраї бархани,
котрі вона розрізала стрункими ногами,
немов свічечками в підсвічниках із порцеляни...