вірші

Все, що буде – нехай вже буде.
Чи ілюзія, чи облуда.
У неділю, у свято, в будень,
Вже скінчився химерний грудень,
Вже печаль полохлива в грудях –
Що то буде, о, що то буде?

Що подумають, скажуть люди?
Перегуди, о, так, перегуди,
Чорні-чорні слова усюди.
Зроду-звіку іду в нікуди,
Утікаю від болю й нуди,
І дорога мене марудить.

Не спадає з очей полуда.
Не боюся страшного суду.
Як люблю, то люблю без прелюдій.
І боргів накопичила груду.
І боюся зустрітись з брудом.
Вириваю з життя етюди.

Почуттів моїх амплітуда
Будь-кого зачепила б і будь-де.
Не тебе...Я душа заблудла,
Можу плакати до полудня,
Мені жити на світі трудно,
Я боюся тих місць, де людно.

Але ти не зважай, мій любий.
Все, що буде – нехай воно буде.
Я вже все відчуваю грубо.
Буде гидко, бо світ паскудний.
Вже скінчився іще один грудень.
Що то буде? О, що то буде?..