вірші

Він завжди жив у місті провінційнім.
Любив комах, каміння і Таціла.
І зараз любить пташку і зело.
І мріє влітку їхати в село.

Самотній завжди і голодний вовк,
Він все життя зернятко слова товк,
Щоб, скинувши із нього оболонку,
Лишити суть. А суть він бачить тонко.

Старий Поет, але душа дитини,
Невтомний веселун і оптиміст,
Неначе бог, життя він ліпить з глини,
І повсякчас оновлює заміс.

Одухотворене усе на світі в нього:
І камінь, і місточок, і дорога...