вірші

У цих рясних дощах втопилось все –
Тепло твоє і літепло природне.
Настали дні похмурі і холодні,
Слова мої для вжитку вже не годні,
Бо застарілі і тепер не модні,
Як в парку поржавіла карусель.

Кому тепер потрібні почуття?
Тепер найголовніше, кажуть, гроші.
Одріб’язковились. Зміліли, наче воші,
І в дріб’язковості самі собі хороші.
Не ниє спина від дрібної ноші –
Робити гроші – це і є життя.

А почуття – нащо вони здались?
Ерзац задешево тепер купити можна.
І очі у ерзацу не порожні –
Жадоба грошей світить в оці кожнім,
Мов маяки заблудлим подорожнім,
Які ті гроші проклянуть колись.

А, може, й ні. Певніше, мабуть, ні.
Вичавлюють з людини гроші душу.
І поглядом, холодним і байдужим,
Углиб речей вже дивляться не дуже,
І дні прядуться, наче збита кужіль,
Зате у землю – в дорогій труні...