вірші

Тиха і темна над Пслом опустилася ніч.
Тиха – ні дерево вже не скрипить,
Ні листок не шелесне.
Стільки мені наді Пслом довелося бродить...
Ніч незабутня і день незабутній
Не раз ще воскресне.
О, не про те я журюся, не в тім, як то мовиться, річ...

Там, наді Пслом, загорілася в небі зоря –
Та, що моєю була,
Та, що зараз моя, та, що буде.
Та, що мене за собою в життя повела.
Дороговказом світила,
Щоб вийшла я в люди.
Де вона зараз? Чи світить? Чи вже догора?