вірші

Це світло попереду
Вабить до себе нестримно.
Руками розштовхую темряву
Й вперто іду.
Спекотно нестерпно,
А потім нестерпно зимно.
Ніщо не завадить,
Не спинить ходу молоду.
А світло на місці,
А іноді далі і далі.
То що це – пустеля?
А в ній ілюзійна вода?
Та манять і манять
Вогні невідомої далі
І в’ється дороги,
Звивається змійка руда.
Замреш, наче вкопаний, –
Думка зупинить шалена:
Немає там світла,
Ніщо там не світить мені.
Це просто вертається
Промінь, відбитий від мене,
В котрім міріади
Надій, що горять, мов огні.