вірші

«Пекло – це я.»
Роберт Лоуел

Це справді так. І, щоб оце збагнути,
Прожити мусила я нелегке життя.
І моторошне зранене виття –
Не звіра крик. То я. То розпач мій.
З-під брів, очей, з-під лоба, із-під вій.
Цей розпач я вже можу осягнути.
Я справді собі шкодила не раз.
Але – щоб пекло...Істина жорстока.
Нікуди не подітися від ока
Своєї долі – я її творю.
Горю і затухаю, і горю.
Те полум’я – і є життя екстаз.
Те полум’я пекельне – у мені.
Всередині. Я вся налита болем.
...Навіщо Бога невідступно молим,
Шукаючи рятунку, допомоги?
Навіщо всує я шукаю Бога,
Згораючи в пекельному вогні?
Коли в мені те пекло, у мені...