вірші

Це чекання німе у німій нашорошеній тиші –
Коли навіть повітря в кімнаті, мов грім, гуркотить,
Та ще вічність той гуркіт у власні скрижалі запише –
Все для вічности мить. Навіть менше. Ще менше, ніж мить.

Це чекання, мов сон. Розбуди мене, з вітром ввірвися
В цю кімнату тісну, що затисла мене у лещата.
Мені дихати нічим. Моє середовище – висі.
Вище, вище злітати і падать, і знову спочатку.

О, я вмію чекати. А, може, то тільки здається.
Я в чеканні проводжу усі свої ночі і дні.
Я боюся його, наче болю у стисненім серці.
Забери його й викинь! Лишімося в світі одні!