вірші

Тебе немає і немає свята.
Але лишилась істина свята:
Я лиш з тобою можу ще літати,
І що без тебе я уже не та.

Простенька істина, але яка вагома –
Бо переважує глобальні й непрості.
Тебе немає – та лишилось слово –
Моя відрада в тихому житті.

Я розмовлятиму з тобою, як причинна.
Я розкажу тобі усе про світ.
В мені проснулася проста сільська дівчина,
Що спала добрих два десятки літ.

Це я тоді безпечно так літала
Над світом, наче відьма, і тому
Я стільки простору побачила й всотала,
Що нас обох у простір підійму.

Ти хочеш в простір? У найвище небо?
Там дуже гарно, краще, ніж отут.
Промовч, та не кажи мені: не треба.
Я вже стою для злету на мосту.