вірші

Такий холодний дощ – початок літа.
І сльози котяться, мов цей невпинний дощ.
Ну ось і все. Мов акварель розмита,
Мої думки. І лабіринти прощ
Нас не врятують. Все колись минає.
І дощ в природі, сльози і сльота.
І тополиним пухом відлітають
Все далі й далі молоді літа.
Ну ось і все. Збулись останні сльози,
Таки збулись і блискавка, і грім.
І відстрашили пізні вже морози,
І день подовшав. А мені у нім
Незатишно, невтішно, неприп’ято,
Немов у гостях з примусу. І вже
Кудись я рвуся вперто і затято,
І пута обрізаю вже ножем.
Куди – не знаю. Вже початок літа,
Час втихомиритись і в будні запрягтись.
Такій розгубленій, негарній, не зігрітій –
Хіба ще можна прагнути кудись?
Холодним видався мені початок літа...