вірші

Таке нещастя – ця моя любов.
Така я винна перед світом сущим.
За неї розпинають мене знов
Й саме розп’яття з кожним днем все вужче.

Висмоктує життя мою жагу –
Туманні дні і довгі-довгі ночі, –
До вжитку не годиться це рагу,
А щоб годилось – я й сама не хочу.

Отак живу – в бурштині протиріч
Я замурований природою метелик.
З безвихіддю лишившись віч-на-віч,
Я простягаю їй за дружбу келих.