вірші

Так, мов мороз міцний на голу землю
Неждано впав, скувавши все за мить,
Зробивши строгими будівлі білі й древні,
В яких минуле щемко струменить,
Немов мій погляд, у броню закутий,
Не може вирватись – на те причини є, –
Які б годилось, може і забути,
Бо я не знаю, є вже чи не є, –
Але, немов молочний біль туману
На луки, на долини, на поля,
На сонця схід над берегом лиману,
Котрий в тумані світиться здаля, –
Отак воно з’явилося неждано,
Зітерши вщент розмірене життя,
Болюче, незагойне, наче рана,
Глибока, рвана рана – почуття...