вірші

Так болить – не витерпіти більш.
Вже немає порятунку в слові.
Аж оце вже написався вірш
Із моєї спраглої любови.

Народившись, закричав дитям
І завмер, підкинутий угору.
Плід від почуття і каяття,
Й темряви покинутого бору.

Вже який не є – дитя моє.
Вже його повік не відречуся.
Доки сонце ще й мені встає,
Я по колу невідступно мчуся.

Мов трюкач, циркач, а, може, плач,
Що розбився на найменші друзки.
Ти пробач, прискіпливий глядач,
Що летять з гілля мого галузки.

І, можливо, зачіпають, б’ють.
Я не винна в тому. Може, вихор
Підхопив мене з собою в путь –
Хоче вдарить мною, наче лихом.