вірші

Спиняюсь, де дороги заворот,
Дивлюся на людський коловорот,
На вир людський, кипучу водоверть –
Усі дороги до зупинки "Смерть".
Бушує ринок, всі торгують всім.
Вже непродажного нема на світі цім.
Купити можна все без каяття,
Окрім щонайціннішого – життя.
Віки ідуть – але в усі віки
Я бачу тінь жебрацької руки.
Блаженний той, хто нині подає –
Жебрацтво в нас воює за своє.
Он під парканом ставний молодик
Перехиля гранчак, бо так вже звик,
Начіплює на груди ордени –
Украдені чи куплені вони, –
І в інвалідський плюхає візок.
До чого спритний в парубка мізок!
І на дорогу людну виїжджа –
Слизька душа, мов шкіра у вужа.
І кожен день я глухну від виття
Чорнявки юної з своїм? з чужим? дитям.
Вона його тягає в дощ і в сніг.
Ні душеньки не жаль їй, ані ніг.
Вона для нього просить хоч на хліб.
Дали б хоч трішки, хто б вже скільки зміг,
Тоді його лишає на зупинці,
Біжить для себе купувать гостинці.
Від неї тхне і брудом, і спиртним,
Вона торгує грішно всім святим:
Безвинним болем на дитячім личку –
Не знаю, чи то мати – молодичка...
І не дивуйтеся, коли не подасте,
"Безногому" на те ж питво просте,
А він, забувши, що не має ніг,
Розлючений, схопився і побіг.
Він миттю вас, недобру, дожене
І милицею вдарить – прокляне.
Тоді повернеться на сідало своє
І знов безногий. Отаке то є.
І через їх оманні лики ниці
Я не повірю справжньому каліці,
Я не повірю сироті малому,
В якого ні родини, ані дому.
...Спиняюсь, де дороги заворот,
дивлюся на людський коловорот,
на вир людський, кипучу водоверть...