вірші

Сни

Пам’яті мами і бабусі

Мені часто сниться вода –
То брудна і бурхлива,
Наче та, на яку я ходила
Дивитися малою з мамою, –
Підривали кригу на Пслі,
Щоб не знесла міст,
І вода йшла між опорами мосту,
Брудно-сіра важка вода.
Вона пінилась, несла колоди,
Підмиті водою дерева з крутих берегів...
Якщо вже мені приснилося це –
Значить, я хворію.
Я жену від себе цей дитячий спогад,
Аби він ніколи не снився мені,
Хоча тоді, надивившись з мосту на воду,
Ми переходили на інший бік
І рвали в лісі пшінку, проліски, фіалки –
Розкішні букети, які, щоправда, швидко в’яли.
А з листочків жовтих оксамитових квітів –
Мама називала їх пшінка –
Варили перший зелений борщ.
Квіту того під ногами було так рясно,
Ніби хто встелив чорну землю килимами –
Блакитно-зеленими, жовто-зеленими
І фіолетово-зеленими.
А ще мені сниться спокійна прозора вода,
Така, що й дна не видно.
Це, мабуть, також спогад дитинства –
Зараз я ніде не зустрічала такої води,
А тоді ми прали в ній білизну,
Розстеляли на пухнастому килимі трави,
І, доки дивилися в дзеркало водяної гладі,
Білизна висихала, ми згортали її і йшли додому,
А білизна пахла свіжістю річки.
А ще мені сниться спокійна гладь копанки
Під калиновими кущами бабусиної садиби.
Зверху  плаває світло-зелена ряска,
Я збираю її і несу качатам в маленькому відерці,
А потім довго стою на кладці і дивлюся в воду,
Темну-претемну, аж чорну, але чисту-пречисту...
Піднімаюся до хати крутеньким узвозом,
Ріжу босі ніжки осокою, а потім ступаю на стерню
Скошеної для худоби трави...Боляче...
Снів про воду прозору я не боюся...