вірші

Сльоза вже не покотиться. Я знаю.
Вже відкотилась. Вже минуло все.
Але в такій безвиході безкраїй
Сльоза і та полегшення несе.

Набридло бути сильною. Долати
Встановлені судьбою рубежі.
В чеканні неминучої розплати
Стояти, мов тополя, на межі.

І це вже фатум, рок, персона-карма –
У тінь ступати завтрашнього дня.
Де кожен крок – зарані бита карта,
Й дорога вся – засушене груддя.

Та треба йти. Іти й не зупинятись.
Дивитися всередину речей.
...Тоненький, кволий, все ж, розцвів кліматис –
Живучий, гарний – підставля плече...