вірші

Різдвяний вірш

Доля-недоля – розлущую навпіл горіх –
Що там гадати, що буде, те й буде – не красти ж.
Як хутко злетіла у всесвіт надія срібляста...
Іще один гріх на душі, бо зневіра – то гріх.

А віра – чеснота. Святися і квітни. Vivat!
Прадавнішнє, ще прадідівське в мені поклоніння.
Вкидаю в багаття пахуче сухе бадилиння
І диму химера печально обличчя вкрива...

Душа відлітає. Як соромно – смерті боюсь.
Боюся, хоч знаю: в землі зогниє лише тіло.
А дух мій, душа – о, коли б вона легко злетіла, –
Те житиме вічно. І, може, й поможе комусь.

І звідки я знаю, що доля, а що – таки ні?
Чи вірно судьбу прочитала, чи вивчила знаки?
Чи справді в той сектор потрапила я Зодіаку?
І душу у Всесвіт коли там збирати мені?

О, муки тортурні – життя на Землі і – овва –
Я хочу лишитись іще на тортури і муки.
Та доля-недоля й мені вже заламує руки –
Молюся на зорі у ніч відчайдушну Різдва...