вірші

Послухать тишу ввечері в селі –
В дворі на лавочці під берестком розлогим,
Коли гудуть від втоми руки й ноги,
І опустіли вулички й дороги,
І дітки повкладались спать малі.

А ти сидиш, а ти собі сидиш,
І згадуєш дитинство, Пслом омите,
І юність, що коханням обігріта –
Тремтливо-чистим...
І його із літа
І досі прагнеться. А ти собі сидиш...

І голова болить – повітря чисте.
Вона ж бо звикла до міського чаду.
Скриплять дерева і розмова саду
Тече собі й тече. І все до ладу.
І все буденно-любе. Й не врочисте.

Злітає в небо дим стількох багать...
Усі вже підпалили картоплиння.
Тріщить ледь чутно висохле бадилля,
Земля ж блаженствує, неначе породілля,
Що розродилася й не має сил благать
До себе ні любови, ні уваги.
Усе б во благо...