вірші

Помовч, мій бідний страднику, зажди.
Хай мого горя трохи не почую.
Бо горе те – усе твоє минуле –
Колишеться на гребені води.
Помовч, мій бідний страднику, зажди.
Як свічечка запалена, горю.
Вуста твої захоплено цілую.
Залишмо назавжди твоє минуле –
Мовчання (не розказуй же!) – ціную.
Так рідко ми буваємо в раю.
Як свічечка запалена, горю.
Цвіркунчик – моє око у траві.
І я тебе ніскільки не ревную,
Бо й ми удвох небажано минулі,
Десь в чомусь не безгрішні й не праві.
Метелик – моє око у траві.
Ще я постійно думаю собі:
Нащо попала в світ оцей жорстокий?
Мій ладо, мій хлопчина синьоокий,
Мій вірний лебідь...Ти мені пробач.
Бо я нестерпна і чарівна жінка.
Відломлена зелена гарна гілка,
Якій би плодоносити іще.
То звідки ж цей нелюдський біль і щем?

Ще я постійно думаю собі:
Залишмо ж назавжди твоє минуле...