вірші

Ось і все...Бо мені по шпалах
Бігти марно. Кричати марно.
Цей прощальний гудок, мов поголос,
Ще не скоро у мене вдарить.

Я неспішно піду від станції,
Заблукаю в кварталах білих,
Щоб подовше не чути зойку
Стін кімнати посиротілих.

Опинюся у завірюсі –
Хай утішить мене, тремтячу.
Не довірю подушці-кризі
Ані слів, ані сліз гарячих.

...А за потягом, за вагоном
Марно бігти – не наздогнати.
Скрик гудка, мов недобрий поголос,
Не впущу, не впущу в кімнату.