вірші

О, Боже, я вже знаю суть депресії.
Я знаю вже, чому вона гірка.
Я так розчарувалася в професії –
Вона давно мені вже не така.

Я так її любила, так леліяла...
Я витримала стільки лих і зла...
Я нею марила. Про неї мрії мріяла.
Який тягар на спині я везла!

І ось тепер, в суспільстві невідомости,
В суспільстві, що позлазило з дерев,
Живе мій біль, давно вже усвідомлений,
І всю мене у мене він бере.

Ця непотрібність, атмосфера зверхности,
Ця корумпованість і маячня буття...
Це лише те, що видно на поверхні все.
Але й воно доводить до виття.