вірші

Не абстрагуюся ніяк
Від перманентної печалі,
Що є рушійна й визначальна,
Що є в дорозі поводир.
Печаль велика і безлика
Кладе на стіни світу блики.
Не розрізняю! Сліпну! Тихо
Гойдає небо гладь води.
І баранцями сивопінні
Вітри водою піша й кінно.
Мене страшить безпечність вперта
Вітрів, затиснутих в печаль.
Що їм печаль пошматувати!
Безпечна молодість – чи варто?
Вітри, вітри, вам не померти,
То вам і нічого втрачать...
Вам все одно – чи ви в печалі,
Чи в радості. Не визначає
Ваш стан ні настрою, ані
Бажання та хоч щось зробити
І відірватись від рокити,
З якою косами сплелися...
Так, як мені...