вірші

Надією вже котрий раз грішу.
Вже котрий раз надієчку ламаю.
До серця спраглі руки простягаю.
Надію роздавала по ковшу –
В самої навіть крапельки немає.
Та вкотре нею, все ж таки, грішу.

Щоніченьки, щосну приходиш ти.
Я відчуваю руки, мов ліани.
І навіть творчий дар Квінтіліана
Не може тут мені допомогти.
Тому й мовчу. Ліани так ліани.
Хай буде ніч. Щоб знову снився ти.

Моя біда – то лиш моя біда.
З тобою нею я не поділюся.
Ти так хотів – і я її нап’юся.
Так, так, нап’юся, доки молода.
А недруги сичатимуть, мов гуси.
Моя біда – то лиш моя біда.