вірші

На луках далеких уже відцвітає лоза.
Пухкесенькі личка заплакані раннім туманом.
А, може, моя – непорочною – впала сльоза
На юности берег. На берег лиману.

Попереду все ще. Попереду грім і гроза.
І плаче бідончик по вінця з березовим соком.
У лісі веснянім моя недоречна сльоза,
Хай навіть упала вона на регістрі високім.

Я чую, як плаче, але то співає, душа.
Бо я не навчилась тебе ще буденно кохати.
Коли б уже вміла – не варта була б і гроша –
У лісі веснянім, далеко від теплої хати.

Якщо це без тебе остання минає весна,
То я закричу, що не хочу вмирати. Востаннє.
На луках далеких в розливі величного Псла
Священної клітки любови різьбилися грати.