вірші

Мишеня

Мотлох... Пилюга... Шматок газети...
І ніщо душі не звеселя.
Мишеня, маленьке, добре... Де ти?
В моє серце душу відчиняй.
Ти таке мале. Таке бездомне...
Й я в житті цім щулюсь, мов щеня.
Може, ти з душею? Добре ж мов би...
Мишеня рідненьке... Мишеня...
Чому ж ми заклякли тут, на смузі
Осінню підпаленого дня?
Є ж у нас з тобою щирі друзі...
Чом же ти смієшся, Мишеня?
Ти мені тому і стало другом
В отакий самотній вечір цей,
Що не зрадник ти і не хапуга.
Ти – з одухотвореним лицем.
Я тобі давно сказати хочу,
Чим щаслива доленька моя.
Ти – мій друг. Чому ж печальні очі?
Нащо душу раниш, Мишеня?
Ми одні серед цієї хати.
Сидимо навпроти – ти і я.
Ми переговоримо багато.
Все тобі відкрию, Мишеня...
Ще й розмову нашу не скінчили...
Ти втікаєш. Де ж нора твоя?
Поспішаєш...Ну, спасибі, миле.
Підбіжи проститись, Мишеня...