вірші

Мамо, наша хата розвалиться скоро.
Падає стеля у сінях – дощі і дощі.
Як вона пахла, ця хата, й світилася здорово,
Як її яблунь вкривали розкішні плащі...

Мамо, коли ти була, все жило і трудилося.
На бересткові співали в шпаківні шпаки.
Як ти любила їх, мамо, а їм не судилося
Тої весни крихту хліба склювати з руки...

Мамо, що буде, коли наша хата розвалиться?
Де я приткнуся, коли ще приїду сюди?
Відчай охоплює, серце стискається й крається,
Небо сіріє свинцеве шматками слюди...

Хата – до тебе, матусю, єдина доріженька...
Кожен куточок обпестили руки твої.
Сніг і дощі її гублять. Зажди, білий сніженьку,
Не засипай мою душу на мерзлій землі...