вірші

Кулька, надута диханням дитини,
Місяцю, де ти подів свою довгу шовкову нитку,
За яку тебе тримало дитя,
А вітер вирвав і поніс?
З тих пір ти завис над Землею,
Зникаючи і знову з’являючись,
Кожного вечора в ясну погоду.

Кулька, надута диханням дитини,
Місяцю, а коли хмарно, як тобі там, у височині?
Тебе шматують хмари і громи,
Спалюють блискавиці?
Але ти знову і знову визираєш, значить, ти є.
Дитятко кожного вечора
Дивиться на свою кульку.