вірші

Коли я підходжу до поштової скриньки,
То бачу німу пустку.
Там ніщо не біліє.
Чорніє німа пустка.
О, ні, не німа...
Надто багато говорить вона.
Краще б мовчала.
Вона б мовчала, а я б і не знала,
Які жахливо спокійні очі,
Який байдужий голос
І яке зажурене серце має пустка.
Тому й говорить правду.
Іду до поштової скриньки.
А ти ж щойно поїхав...