вірші

Казка

Все навпаки – де небо, де земля, –
Нічого вже відтак не зрозуміти.
В землі громи вулканами гримлять,
Пасуть отари хмар у небі діти.

Кошлатять їх гладеньку білу шерсть,
І слинять щоки, і цілують в губи.
Хапають бога за священний перст,
Дзвіночками сміються, сміхолюби.

Перебігають райдуги місток,
Розгойдують дощу стрімкі ліани,
І неба чистий голубий листок
Зривають, не лишивши навіть рани.

Стрибають з хмар у водну глибину,
В повітрі сотворивши безліч сальто.
А потім, задивившись в далину,
Очам відкриють візерунки смальти.

І знов перед очима голубінь
Води, небес, землі, узорів, квітів.
І помаранча з неба пада тінь
В країну казки, де живуть лиш діти.