вірші

І ситі, й розпашілі, й на авто.
В пухких руках все кошики багаті.
Так треба, так годиться –
Нині свято –
Це ж Великдень – не забув ніхто.
Але ніхто й не поведе плечима
На бабцю із голодними очима.
На бабцю з почорнілими руками,
Що тихим криком до людей гукала:
Та дайте ж хоч яєчко!
Хоч одне! Во ім’я Господа,
Покуштувати дайте!
Минаєте...Минаєте...
Минайте.
І кожному вклонитись хоче ґречно.
Я їй дала яйце. Й побігла геть.
Несила було чути ту подяку,
Ту долю бачити – лихого вовкулаку,
Отих принижень, за якими смерть...
Голодна...