вірші

І не за себе страшно – за дитя.
Як житиме і як воно ростиме?
І як воно складе своє буття?
І з ким воно по білім світу йтиме?

І зуби зціплюю, щоб не скусати губ.
Сплітаю руки – тільки б не тремтіли.
Мій світоньку, дитину приголуб.
І вбережи і душу її, й тіло.

Чому мені судилося страждать
І лише біль нести й нести по світу?
І біль такий...не відмахнутись: ать...
Мені болять мої стражденні діти.

Мій син малий – його судьба болить.
І вірш болить – йому боліти личить.
Я дяку Господу складу за кожну мить,
Що він мені дарує чи позичить.

А я віддам – я віддаю борги.
Й гріхи замолюю, й добро робити прагну.
Рука ж тверда недоленьки-карги
Колючу ковдру бід на мене тягне.

А не за себе страшно – за дитя...