вірші

Гроза. Така, як над островом Патмос
Колись, мабуть, схожа була.
Втекла. І викручую дощ із пасма
В маленькій хатинці посеред села.
І навіть любов моя давня до зливи
Не переборе запеклих дум.
Картопля в грядці...Хоча й не мливо,
А викликає тривогу й сум.
І меркантильних думок розпука
Й собі у зболене серце б’є.
Ото картопля – оце ось руки.
Усе багатство, відтак, моє.
Намокла в грядці моя дитина –
В землі довбеться синочок теж.
В старенькій хаті стара кофтина
Зігріє, синку. Печаль без меж...
І щоки в зливі, і очі в зливі.
Сказати можна, що не в сльозах.
А хмари – коні. За вітром – гриви.
І гнеться в річку гнучка лоза...