вірші

Голочками хвої можна пошити
одяг щастя,
блискітками сонця оздоблений,
теплий взимку, бо зелень
хвої життєдайна,
даруючий прохолоду влітку,
бо зелень хвої овіяна вітрами.

Голочками хвої, овіяної вітрами.

З листочків дуба можна пошити
одяг довголіття,
міцне здоров’я даруючий,
теплим взимку, бо листя
дуба зігріває й землю,
даруючий прохолоду влітку,
бо листя дуба прохолодне,
мов дзеркало, наповнене дощами.

Голочками хвої, овіяної вітрами,
З листочків дуба, напоєних дощами.

З кори тополі можна пошити
білий одяг віри,
світлий, мов день погожий,
теплий узимку, бо дружить зі снігом,
даруючий прохолоду влітку,
бо біле завжди прохолодне
і схоже на грозу.

Голочками хвої, овіяної вітрами,
З листочків дуба, напоєних дощами,
З кори тополі, схожої на грозу.

З квіточок волошки можна пошити
блакитний одяг надії,
ніжний, мов сама волошка,
теплий узимку, бо висить
в теплій кімнаті пучечком на стіні,
даруючий прохолоду влітку,
бо блакитне завжди дарує прохолоду,
бо воно краплина від небесної блакиті.

Голочками хвої, овіяної вітрами,
З листочків дуба, напоєних дощами,
З кори тополі, схожої на грозу,
З квіточок волошки – краплини від небесної блакиті.

З твого цілунку можна пошити
прозорий одяг любови,
ніжністю оповитий,
теплий в холод,
даруючий прохолоду в спеку,
бо любов – це любов,
бо любов – це диво.

Голочками хвої, овіяної вітрами,
З листочків дуба, напоєних дощами,
З кори тополі, схожої на грозу,
З квіточок волошки – краплини від небесної блакиті,
З твого цілунку, що диво –
Вийшла любов...