вірші

Чи радий ти, що так вона болить,
Оця любов – на дні в твоєму серці?
Єхидно мовить скептик:
– Відречеться.
Не вперше так за вічність мали мить.
...Йому не знати, як тобі болить.
Я знаю. Я судьба. Я твій двійник.
Я на твоїй дорозі поруч з горем.
В моїх очах застиг природний сором.
Я дичка з лісу. Ти – мій садівник.
Але ж ти дуже мудрий садівник...
Я прийнялась. Моя єдина ціль
Благословить твоє високе вміння.
Бо проросла я молодим корінням
У кожну жилку на твоїй руці.
Захочеш вбити – в серце своє ціль.
Щасливий ти, що так вона болить.
Ти не звикай. Нещасний той, хто звик.
Обличчя біле, навіть очі білі.
Він вперто жде в своїй пустій квартирі
Крізь білі стіни телефонний крик.
Не звикнеш ти. Нещасний той, хто звик.
Вона болить, о, як вона болить
В твоєму серці ця колишня дичка.
Ця жінка. Ця надія. Віра. Звичка?
Ти відвикаєш, а вона болить.
І радий ти, що так вона болить.
Щаслива й я, що так вона болить...