вірші

Але ж без мене теж відправились експреси.
Дорога – це життя. А я сиджу собі
На місці в час сумний осінній – час депресій,
І це моя дорога до себе, далебі.

Біблійна цифра сорок...Фатальна, невідступна.
Вже скоро час запалить ці сорок свіч струнких.
Запалить він таємно, та я його застукаю.
Ні, я його зустріну, зігрію в дві руки.

Хіба він винен, час? Хіба він може бути
Поблажливішим трохи, немилосердний час?
Хіба що обдурити? Стрункі підбори взути?
Стріпнуть волоссям пишним і засміятись враз?

Відчуть себе осонням – сяйливим, небуденним...
З відтінками блакиті осонням молодим...
Зібратися на силі – відповідально, ревно,
Й щасливо посміхнутись: з роси тобі, з води...