вірші

Зустріч

– Нехай летить? – мале дитя мені
Із сонечком показує долоньку...
А ти сумна. Та й як тут променіть –
Тепер ти раптом хочеш мати доньку.

Я так в собі шукаю співчуття...
Але ж я так виразно пам’ятаю,
Як залишала ти своє дитя...
Гадала, доля з тебе не спитає?

Все ніби вчора. Все нестерпно зриме.
Жіночі очі з криками німими...
Ти легко йшла між білими дверима,
І мимо рук з пакунком білим, мимо...

Воно відчуло щось, твоє дитя.
Заплакало. Ти не здригнулась, мати...
Я так в собі шукаю співчуття...
Але чи слід мені його шукати?