вірші

Зірка любові моєї

Зірка любові моєї горить і горить.
І не погасить її метушня провінційна.
Як неосяжній, загрожує їй кожна мить
Колапсом гравітаційним.

Все в цій любові яскраве, немов з вітражів –
Пружне, бурхливе, відверте і неанемічне.
Світло від неї приглушене в сотні разів
Пилом космічним.

Скрізь і в усьому вбачаю обличчя земне –
І в одноденності помислів, і в егоїзмі.
Сили, що вічно в напрузі тримають мене
Горді і грізні.

Сумнів, розгубленість в тебе – чи ж матимеш зиск,
Начисто змівши і залишки давнішніх тронів.
Серце моє – покладаюсь на внутрішній тиск –
Зірка нейтронна.

Радіус болю – межа, за яку не ступай.
То вже – кінець безупинний і як то не гірко –
Ні порятунку, ні прихистку – є тільки край –
То – чорна дірка...