вірші

Як зрадить мій друг у хвилину важку,
Коли відчиню йому душу, –
То зрадить іще він не раз на віку –
І я його зрадити мушу.
Опісля сплету із барвінку вінок
І скочу на східці трамваю.
Відтак започну свій прощальний танок,
А потім себе поховаю.
Ні каменю зверху – лише два крила,
Аби вам хоч так сповіщати:
Поховано ту, що на віру жила
І зради не вміла прощати.