вірші

Як важко вертатись туди, де колись
Щаслива була необачно.
Де вечір, що зорями щедро проливсь,
І досі мені не пробачив
Незграбного слова міцну тятиву
І ранню омани сопілку.
І як я звідтоді і досі живу –
Не жінка – відчахнута гілка?
І як не виходжу ще на манівці
Сліпих непотрібних пробачень?
Лишило те щастя свій шрам на лиці.
І ти його, певно, побачив.