вірші

Востаннє живемо, востаннє місяць світить.
І вперше розумію, що ось вона – межа...
Та що до того нам, коли на цілім світі
Туман, туман, туман і кумкотіння жаб...

Врятуйся, щасна мить! Врятуй себе – для мене.
Тамую біль і крик – та ось вона, межа...
І чавиться душа, немов трава зелена,
І рветься, наче з клітки поранене пташа.

Крізь дим і крізь туман – блакитні очі бога,
Я рада, що ти є – світи мені, світи...
Яка ж вона трудна й скорботна – ця дорога,
Якою страшно так мені без тебе йти.

Багаття і туман. Глибока прірва ночі.
І мерехтять згори мільярди ліхтарів.
Усе злизав вогонь. І я забути хочу.
Розсіявся туман. І спомин догорів.