вірші

Віра

Красивої світлої ночі
Взяла я легеньке весло...
Невесело пісню туркоче
Змілілий натомлений Псло.

Знайома висока осика
У воду схилила гілля...
І досі болить білоликій
Моє почорніле ім’я.

І враз обпекло, мовби стріла
Забуті образу і біль.
То літери скрикнули: ВІРА...
Скоріше, скоріше звідсіль...

Навіщо? В розпуці? В зневірі?
Ти вирізав літери ці...
І плаче ім’я моє ВІРА
На ніжнім осичім лиці...

А листя летіло-летіло...
Ось-ось облетить далебі...
Поранив осичине тіло.
І душу.
Мені і собі.