вірші

Вернісаж
до чорного блиску
під очима безсоння кіл.
Вернісаж,
де нестерпно близько
напруга оголених тіл.
Де музика червоно гріє
і так розпашілі душі.
Де жевріє ледь надія
на чистий шматочок суші
під сонцем.
Прикрий, смаглявко,
тіло волоссям білим
і доспівай крізь млявість
все, про що наболіло.
Хіппі ви, ачи панки,
в очі-липке волосся, –
змовкнуть і скласти лапки
ще вам не довелося.
Час розбудив, нарешті,
прип’яті міцно душі.
Час дозволив читати
вірші Василя Стуса...